Удар часов как времени набат –
Кончина дня в преддверье ночи черной.
Как огоньки фиалки догорят,
И блекнут кудри седине покорны.
Когда я вижу голыми леса,
Не раз под сенью прятавшие стадо,
В снопы увязанная летняя краса
Мне говорит: печалиться не надо…
Воспомни, не твоя ли красота,
Казалось, не исчезнет понапрасну?
Пренебрегает прелестью мечта –
Она умрет, но Солнце не погаснет.
Серп Времени безжалостен, но ты
Оставь потомкам прелесть красоты.
__________________________
When I do count the clock that tells the time,
And see the brave day sunk in hideous night,
When I behold the violet past prime,
And sable curls all silvered o'er with white,
When lofty trees I see barren of leaves,
Which erst from heat did canopy the herd,
And summer's green all girded up in sheaves
Borne on the bier with white and bristly beard:
Then of thy beauty do I question make
That thou among the wastes of time must go,
Since sweets and beauties do themselves forsake,
And die as fast as they see others grow,
And nothing 'gainst Time's scythe can make defence
Save breed to brave him when he takes thee hence.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Тут сложно передать:
Удар часов как времени набат -
...............................
Мне говорит печалится не надо...
Серп Времени безжалостен, но ты
Оставь потомкам прелесть Красоты.
Говоря современным языком, он "уходит" "самлдостаточным", "воплощённым", с чувством выполненного долга.Он не растранжирил жизнь на пустое, а выполнил свою миссию. Комментарий автора: Михаил, у Шекспира эта мысль - воплотить себя в наследнике,
как бы проходит красной нитью в большинстве его сонетов.
Вероятно позднее средневековье еще не сформулировало
мысль о цели существования человека на Земле до конца.
В разное время люди старались как-то увязать свое существование с Богом. К сожалению, и здесь не всегда
все обходилось гладко - слишком противоречив человек,
то он святой, то разбойник...
Но человек создан Творцом таким, какой он есть, и Промысел
Божий можно увидеть, если отбросить все эконимические и политические оценки.
Человек живет с одной единственной целью - общение с себе подобными. Любовь, война, творчество и продолжение рода - это лишь "способ коммуникации", а не самоцель. Человек способен реализовать свои возможности разными способами,
но эффективны лишь те способы, которые "нравственны".
А безнравственность и бездушие способны все уничтожить.
Проза : Студентки - Таисия Кобелева У новелі «Студентки» образ Єви-Ніколь і її брата Джеймса, як іноземців, я вибрала не просто так. Кожна людина, стаючи християнином, отримує від Бога якесь завдання, щоб виконати Його план спасіння людства. Іноді людина виконує це завдання далеко віл свого дому. Ніколь не вважала це місто своїм домом назавжди, вони з братом постійно чекали можливості повернутись на Батьківщину. Так само кожен християнин вважає Землю своїм тимчасовим домом. Тут він виконує Божий задум для нього, адже всі люди народились не просто так.\\r\\n В образі Джеймса показаний той старший брат, про якого мріє кожен. Джеймс опікується своєю сестрою і докладає до її навчання чималих зусиль. Він став опорою своїй молодшій сестрі, яка сама б не вижила в чужій країні і чужому місті.\\r\\n Коли Єва познайомила Лізу, а Джеймс Олега, з Богом, вони виконали своє завдання тут і могли повернутись додому.\\r\\n Ліза і Настя на початку твору – символи дівчат, які вважають, що усім для повного щастя, не вистачає бойфренда. Тому вони більше ніяк не могли пояснити веселий настрій своєї сусідки.\\r\\n Ліза – людина, яка шукає сенс свого життя, шукає наполегливо. Будучи на дні відчаю, вона спочатку піддається йому і кидається на Єву з ножем, потім кидає її під машину. Злякавшись свого вчинку, дівчина трішки бере свої відчуття під контроль і зривається на Насті. На самому дні відчаю Бог подав їй свою Руку через пісню, яку вона почула через відкриті вікна Дому Молитви. Там лунала пісня Олександра Бейдика «Отпусти».\\r\\n Настя – образ впертих людей, яким не жаль нікого, крім себе. Однак в кінці твору вона теж приходить до Бога.\\r\\n
